Життєві дороги (автобіографічний нарис)

Життя завжди торує для людини дороги. Вони бувають радісні, надійні, а інколи приносять розчарування, замкність і байдужість. Все залежить від людської особистості. Мої життєві дороги склалися вдало, я досягнув своєї мети, тобто здійснив свою мрію, став педагогом. Я, Белей Денис Іванович, народився в родині коваля у невеликому містечку Більшовці, зараз Галицького району. Мої батьки виховували трьох дітей, брата Любомира і сестру Надію. Вони дуже бажали дати нам освіту і робили все, щоб ми її одержали. Я здобув освіту історика, брат інженера по автоматиці, а сестра — економічну освіту.

Після закінчення Більшовцівської середньої школи, я в 1951 році поступив в Станіславський педінститут на історично-філологічний факультет, який успішно закінчив в 1955 році і був направлений разом з дружиною на роботу в Стратинську середню школу Рогатинського району. В Стратині викладаю історію та географію в 5-10-х класах, разом з учнями займаюся краєзнавчою роботою: адже Стратин, як колишнє містечко, має славну давню історію. Тут єпископ львівський Гедеон Балабан заснував друкарню та художню школу. Все своє педагогічне життя я з родиною пов`язав із Рогатинщиною, де і зараз живу в селі Чесники. В 1959 р. мене з дружиною направляють на посаду директора школи, на той час семирічну школу, де я директором попрацював тридцять три роки. Школа була стара, аварійна, побудована в часи Австро-Угорщини і не відповідала ніяким навчальним критеріям. Разом з правлінням колгоспу «Україна», громадськістю села почали в 1960 році будівництво нової школи на двадцять шкільних кімнат із спортзалом, навчальними майстернями, їдальнею. Технічною роботою будівництва керував завуч школи, на жаль вже покійний Гладун Ярослав Васильвич, я організацією будівництва, постачання будматеріалів займався я разом із сільським комітетом по будівництву школи. І настав жаданий час для дітей, вчителів, односельців Чесник — 1-го вересня 1964 року чесниківські школярі переступили поріг нової школи. Почалась велика робота педколективу по оформлення навчальних кабінетів, по пошуку нових методичних засобів і прийомів, по вдосконаленню позакласної та виховної праці. І поступово крок за кроком почала займати належні позиції в районі і в області. На її базі організовується ряд педагогічних семінарів. Роботу школи почав вивчати обласний інститут вдосконалення вчителів. Я став позаштатним методистом кабінету історії і права цього інституту. Мені доручили провести апробацію у навчальному процесі нового підручника «Основи держава і права». Мої зауваження і пропозиції схвально прийняло Міністерство освіти і винесло мені подяку, і нагородило Грамотою. Це послужило тому, що мені доручили вести районний семінар вчителів «Основ держави і права». Ми в школі розробили концепцію введення краєзнавчого матеріалу, обрядів і традицій рідного села і Опілля, залучивши до цих процесів старожилів села, а дітей до пошукової і збиральницької роботи. Організували шкільне «Козацько-стрілецьке Товариство», яке сприяло вихованню патріотизму в наших учнів та вивченню правдивої історії українського народу. Свої виховні заходи демонстрували для директорів району та директорів Рожнятівського району Івано-Франківської області. Узагальнюючи нашу роботу по цій проблематиці, я написав дві великі науково-методичні статті і видрукував їх в журналі «Рідна школа» та журналі «Старшокласник». За період директорської роботи мною написано з досвіду роботи школи, наших педагогів понад тридцять науково-методичних статей, які друкувалися в журналах «Радянська школа», «Рідна школа», «Початкова школа», «Український історичний журнал», «Радянське право» тощо.

На протязі багатьох років разом з учнями зібрав великий краєзнавчий матеріал з історії села, який ліг в основу книги «Чесники — давнє село Опільського краю», яку ми написали разом з письменником, істориком Коритком Романом Федоровичем.

Журналістикою я цікавився із шкільної парти, і за своє життя з під мого пера вийшло більше як чотириста газетних статей, які друкувалися в районній, обласній та республіканській пресі. Тільки за село Чесники я написав понад п’ятдесят статей. Друкувавсь і в релігійних газетах, як «Нова зоря», «Світ духовності», «Рідна церква». Є мої статті у фундаментальній праці «Рогатинці в боротьбі за волю» та в двох збірниках науково-практичної конференції «Рогатинська земля».

За період своєї педагогічної діяльності брав участь в 12-ти обласних педагогічних читаннях та три в республіканських, де виступав з повідомленням з досвіду педагогічної діяльності педколективу школи. За що неодноразово нагороджувався Грамотами та грошовими преміями. Освітянське керівництво нагородило мене значком “Відміннник народної освіти” (1964 р.) та “Відмінник освіти СРСР” (1977 р.). Я першим в районі одержав той значок. В цьому ж році я, як представник від директорів восьмирічної школи брав участь у нашому з`їзді вчителів України. В 1989 році нагороджено мене орденом “Знак пошани”, як офіцер запасу, який виконував бойове завдання, маю статус “Учасник бойових дій”, відповідно цього певні пільги.

На пенсії перебуваю більше десяти років, але моє перо і дальше служить людям, передає набутий життєвий досвід. За цей час мною написано більше двадцяти книжок (від 90 до 40 сторінок). В цих книгах — педагогічні роздуми, і ділові поради та побажання, твори краєзнавчого характеру, написані з життя і перевтілені в літературні образи дійові особи в п`єсах.

Назву окремі книжечки, як “Історичні оповіді з козацької доби”, “Запрошує сцена”, “Історичні постаті”, “Вчителям історії”,”Крутими дорогами”, “Наші звичаї і обряди”, “Жіночі долі” та інші.

Я явлюся членом Рогатинського літературно-мистецького товариства “Журавлі”, де входять творчі люди з Рогатинського району, Бурштина, Галича, Бережанщини та Перемишлянщини — всього понад сорок чоловік.

 

В цьому році минає п`ятдесят років, як я живу в Чесниках в одному з найстаріших сіл Рогатинщини, яке має славну історію і добру господарку на сучасний час. Тут розвалу і занепаду не було. Я горджуся тим, що із довіреним колективом засівали не кукіль і добірне зерно у навчання і виховання чесниківської молодої зміни. Багато з них здобули вищу освіту, деякі стали податківцями, бізнесменами, людями різих спеціальностей, які з відданістю працюють на рідну Україну. Приносити людям користь, бачити свої плоди — ось сенс людського буття і приходу людини на святу Землю!

Фрагменти з історії Більшовців

історик Белей Денис Іванович