На головну
Про село Історія Гостьова Фото Повідомлення


Толока в Медведівці більше...

Вертеп 2011рік більше...

23 липня відбулася екскурсія в Гошівський монастир більше...

Вручення форми футбольні команді с.Чесники більше...

За кошти проекту на базі сільської бібліотеки буде створено інформаційний центр. більше...

Енергозберігаючі заходи в Чесниківській ЗОШ 1-2 ступенів ІІ-етап більше...

Історико-краєзнавчий нарис “Чесники — давнє село Опільського краю“ / Роман Коритко і Денис Белей/
 Біла алея /Мар'яна Яворська/
 Поезії /Мар'яна Яворська/

Чесники - мій рідний край

Фрагменти з історії Більшовців

Моя колишня рідна домівка Більшовці, селище міського типу. Його місцеві мешканці називали величаво тільки містом і гордилися ним і його мешканцями, які складалися із трьох національностей: євреїв, поляків та незначну більшість становили українці. Більшовці розташовані в мальовничій долині між річками Нараївкою і Гнилою Липою, перша впадає в Гнилу Липу, а остання — в р. Дністер. Із північного сходу Більшовці облямовує гориста місцевість. Зараз до населеного пункту до якого ввійшли Слобідка Більшовцівська проходить республіканська траса Івоно-Франківськ — Львів. В минулому Більшовці входили до Рогатинського повіту, а зараз входять до складу Галицького району.
Архівні дані, тобто перші писемні згадки про заснування Більшовців відноситься до початку XV ст., коли польські феодали ділили і перехоплювали його родючі землі. Археологічні дані наводять нас, що на місці сучасних Більшовців виникло людське поселення кілька тисяч років до н.е. В 20-х рр. XVII ст. в Більшовцях кармеліти засновують монастир (католицький орден ченців). Монастир побудовано на південному пагорбі містечка, що опускається до річки Гнила Липа. Руїни його збереглися до наших днів. Недалеко монастиря на початку XVIIІ ст. будується новий костьол, який висить над містечком, зберігся до наших днів і є архітектурною і церковною пам'яткою.
Населення Більшовців не стояло осторонь національно-визвольної боротьби проти шляхти. Жителі Більшовців активно допомагали в 1648 році повстанському війську, яке очолювали полковники Богдана Хмельницького, а також вливались в повстанські загони, які очолював їх краян Семен Височан.
Після першого поділу в 1974 році Речі Посполитої між Прусією, Росією та Австро-Угорщиною галицькі землі, в тому числі і Більшовці опинилися під пануванням Австро-Угорщини аж до 1918 р. Панівною верствою на цих землях залишилися польські магнати, дідичі. Селяни землі не мали, а тому змушені на них кріпакувати. Поляки мали більшість і в органах управління Австро-Угорщини, вони були більш освічені і згуртовані на чужих землях, а це було на руку Австро-Угорській монархії. У XVІІІ ст. в Більшовцях проживало 367 селянських і 175 міщанських сімей. Більшовцівськими землями володіли польські феодали Яблоновські, яким належало 558 морги кращих земель та 294 морги були під ставками, де розводили коропа та інших порід риби, що давали власникові значні доходи, не враховуючи зернові та тваринницьку продукцію. На утримання монастиря монахи-кармеліти мали 64 морга орної землі в напрямку до села Кукільники. Примусова праця на панщині була малопродуктивною. Феодали визначали дні панщини і обсяг виконаної роботи, що ще більш приводило до розорення селян і їх зубожіння.
Економічне і політичне життя в Австро-Угорщині і в Галичині вимагали скасування феодальних відносин, як гальма розвитку продуктивних селян. Передові політики і вчені вимагали скасування кріпосного права і дати простір для розвитку нових капіталістичних економічних відносин. І в 1848 році в Галичині Австро-Угорщина скасувала кріпосне право і не накористь народу. Селяни ставали вільні, але без землі. Колишні феодали ставали поміщиками, а колишні їх селяни — кріпаками найманими робітниками, приватна власність стала домінуючою і недоторканою. Новий поміщик Кшешенович привласнив багато селянських наділів, пасовиськ, лук та городів. За переписом 1857 року, його володіння становили: орної землі — 759 моргів, лук і городів -560 моргів, пасовиськ — 35 моргів, лісів — 30 моргів, а всього — 1384 морги, що значно більше чим володіла селянська громада Більшовців. Більшість селян взагалі не мали землі. Малоземельність більшовцівських селян змушені були визнавати навіть австрійські власті. В кінці ХІХ ст. Більшовці стають типовим ремісничо-торговельним містечком. Тут працюють пивоварний і спиртний заводи, невелика цегельня. Ремісники об'єднуються в цехи, які допомагають їм вижити в умовах конкуренції та слідкують за збутом виробів ремісників. Славилися своїми виробами більшовцівські ковалі, бляхарі, кравці, шевці, а також будівельники, які будували переважно у місцевого дідича Кшешиновича.
Виникають побутово-господарські крамниці, які перебувають, переважно, в руках євреїв. В Більшовцях почали організовуватись по понеділках великі ярмарки, які заохочували до продажі своїх товарів та живності навіть з деяких поселень. На ярмарках купували зерно, худобу, курей, свиней і значну частину їх вивозили в Австрію, Угорщину і Польщу. Збір мита значно поповнював місцеву казну, що давало можливість війтові їх вкладати на потреби благоустрій містечка. Безземелля селянських господарств примусило їх організовувати страйки, де виставляти свої вимоги. В 1906 році селянський страйк охопив не тільки Більшовці, а ряд сіл Галицького повіту.
Руйнівний вплив на економічне і соціальне життя жителів Більшовців мала Перша світова війна 1914-1918 рр. Війна не тільки забрала в свої ряди молоде, працювите покоління мужчин, коней, податків, а й принесло згарище хат господарських будівель. На другий рік війни по лінії Гнила Липа встановилась позиційна війна: на правому березі ріки окупувались австро-угорські війни, а на лівому — війська царської Росії. Населення слобідки Більшовцівської було евакуйоване аж до Чехії, а Більшовці — до Терембовлянського повіту Тернопільщини.
1-го листопада 1918 року Січові Стрільці під командуванням сотника (вихідця із села Медуха) скинули у Львові владу Австро-Угорського намісника і була проголошена Західноукраїнська Народна Республіка (ЗУНР). З цієї нагоди мешканці Більшовців зібрались на всеміське віче біля міської ратуші і урочисто під гімн України було піднято жовто-блакитний прапор. Організувалось місцеве самоврядування, яке втілювало демократичні закони щойно прийняті Урядом ЗУНР. Більшовцівці активно поповнювали ряди Української Галицької Армії (УГА), яке вела боротьбу з поляками за національну незалежність. Крім цього міщани підтримували свою армію матеріально і морально, але в польсько-українській війні Польщу підтримували держави Антанти, зокрема Франція і Англія. Франція допомогла озброїти і сформувати військовий польський корпус на чолі з генералом Галлєром, який вишколений і добре озброєний влився в польські військові ряди на теренах українсько-польської війни. Сили були нерівні і поляки відтіснювали галицьку армію, яка змушена була залишати населений пункт за пунктом. І так сталося, що Більшовці влітку 1919 році були окуповані військами панської Польщі. Після цього Польща на чолі з генералом Юзефом Пілсудським розпочала війну з радянською Росією і почала зазнавати поразку за поразкою. Більшовицькі військові частини в серпні 1920 року захопили ряд населених пунктів Рогатинського повіту і зокрема містечко Більшовці. Тут кілька днів йшли бої червоних козаків 8-ої дивізії Примакова з білополяками. Багато польських жовнірів полягло від шабель червоних козаків на полях недалеко села Детятина. 4 вересня 1920 року Більшовці були визволені від польських загарбників. Міжнародні умови на той час склалися, на жаль, на користь Польщі і вона окупувала землі Галичини, а поляки стали правлячою верствою населення на цих землях. Політична влада стала в руках поляків, а економічні можливості — у руках євреїв. Династія польських магнатів Кшешановичів і дальше домінувала в політичному і економічному сенсі над Більшовцями. Поміщик будує млин на річці Млинівка, яка впадає в Гнилу Липу, розводить рибальське господарство на 400-х гектарах - площах, які примикають до сіл Кінашева та Терботова, будує маслозавод, цегольню. Розводить племінних коней, яких збуває для польської армії, сільське господарство спеціалізує на вирощування птиці, яку збуває в глибинні райони Польщі та за кордон. Будує великий палац в гаю, який простягається гребенем в сторону села Бовшів, заліснує його і забороняє громадянам містечка у святкові та вихідні в ньому відпочивати. Дальша історія панського палацу така, що в час приходу на наші землі перших совєтів в ньому розміщалася військова частина, а пізніше він був обладнаний під шпиталь. Торгівля, як і раніше перебувала в руках євреїв. Їхні одноплемінники довозили кіньми товари, а також мали два фіакри, якими із місцевої залізничної станції вивозили пасажирів до центру міста. І дальше продовжуються великі більшовцівські ярмарки на яких місцеві фактори щопонеділка заробляли певні гроші, допомагаючи скуповувати свиней, жовтої квасолі, яких експортували в Англію для виробництва консервів для англійської армії. Щоб витісняти з економічного обігу поляків і євреїв, конкурувати з ними, в Більшовцях українці організовують кооперативну торгівлю, входять в товариство “Сільський господар”, в “Маслосоюз” та в інші господарські системи, які допомагають їм самим розпоряджатися результатами своєї праці.
Польський уряд вів шовіністичну політику на українських землях, намагався ополячувати місцеве населення, створював рогатки заборони національної культури, правдивої української історії.
Польському реваншу освічені свідомі українці робили все, щоб через читальню “Просвіта”. Товариства “Каменярі”, “Рідна школа”, “Жіноча рада”, спортивне товариство “Сокіл”, молодіжну організацію “Пласт” та інші легальні об'єднання виховувати народ і молоде покоління в дусі національної самосвідомості в знанні своєї культури та історії, в боротьбі за своє право гордо нести ім'я українця. І ці громадські організації багато зробили у вихованні українського патріотизму в молодого покоління, що і підтвердив дальший розвиток нашої історії. Слід відзначити роботу на царині суспільного українського виховання мешканців Більшовців, як лікаря Лотоцького та його дружини, Калина В., Величка Д., Фігурки Я. та багато в цій роботі доклав зусиль Юліан Лисяк, виходець з Рогатинщини. Закінчивши Краківський університет, де в нього читав лекції відомий письменник і вчений Богдан Лепкий, виходець із Бережанщини, поляки не давали йому роботи і в Більшовцях він кільки років працював в громадських організаціях. Радянсько-німецька війна, яка почалася 22 червня 1941 році в політичних колах західноукраїнців плекали надію на відродження української державності. 30 червня 1941 р. у Львові відбулися Українські Національні Збори, які без погодження з німцями проголосили створення Української держави та сформували уряд (Українське державне Правління) на чолі з Ярославом Стецьком. У всьому краї відбулися збори, маніфестації, в тому числі і в містечку Більшовці, над Ратушею замайорів національний прапор, міщани поздоровляли один одного з довгожданою історичною подією, але ейфорія була недовгою. Проте вже на початку липня 1941 року німці категорично заборонили діяльність Правління (Уряду), заарештували його голову Я. Стецька, а також С. Бандеру та інших українських діячів. Незабаром фашисти почали масові арешти членів ОУН. Багато її керівних діячів було розстріляно. Майже до кінця війни С. Бандера та Я. Стецько були ув'язнені у фашитському концентраційному таборі.
Восени 1941 р. Нацисти завдали надзвичайно репресивного удару по ОУН. В тих умовах потрібно було конспіративно поповнювати лави молодіжної ОУН, яка пізніше стала основою поповнення УПА. В Більшовцях родини Стасюків, Магдайків, Фігурків, Любинських, Величуів, Довгуників, Янушів та інших виховали гідних послідовників ОУН, які пізніше влилися в УПА .
В умовах жорсткого окупаційного режиму, зневаги національних прагнень українського народу, повного його безправ'я, нещадної експлуатації і грабежу ОУН кинула клич переходу до загального збройного опору. Україні ніхто не хотів допомагати, а тому вона сама своїми силами у жовтні 1942 році створила Українську Повстанську Армію (УПА), яка стала грізною військовою силою, яка повела боротьбу як проти німецьких загарбників, так і проти більшовицьких окупантів. Загалом УПА на Опіллі, куди входять і Більшовці почали формуватися в кінці 1943 року, до них увійшло багато молодих виходців із Більшовців. Більшовицькі псевдоісторики, сучасні прокомуністичні і проросійські намагаються очорнити УПА, перекручуючи документальні факти приписують їм співробітництво із фашистами, не хочуть визнавати їх основної ролі в боротьбі за незалежність України. Факт фашистської акції над населенням Більшовці і Слобідки Більшовцівської, яка відбулася 14 березня 1944 року повністю вибиває грунт під їх твердження. Я дванадцятирічний підліток із своєю родиною на собі пережив жах страшного фашистського терору над населенням міста. Вони на світанку, в неділю кинули великий загін гестапівців, есессівців, підрозділ власівців, танки, гармати при охороні літаків на мирне населення за те, що на Слобідці унівці вбили німця. Це була помста ворога. Люди думали, що наближається фронт і ховалися в півницях, а хати горіли і вони гинули десятками від диму і вогню. Над Більшовцями була хмара димів, стріх, ракет, тротуари встелені трупами. В повітрі бриніли літаки, а також лунали мукання корів і іржання коней, які у вогняних муках конали. Хотіли танком розчавити і с. Бовшів, але там унівці розібрали міст на річці і вони повернули. Українців зігнали до церкви, а поляків до костела. В той час в Більшовцях була церковна місія і священник-месіонер проголосив спільну сповідь і запричащав всіх хто був в церкві: готувалися прийняти смерть. Горить церковне приборство і червоні язики лізуть через вікна церкви і всі думають, що церкву підмінують, але обійшлося. З людей формують дві колони — діти, жінки, діди — одна, а молоді і чоловіки до 50-ти років — друга. Ведуть в центр і з балкона ратуші зачитують обвинувачення діям УПА. 130 мужчин забирають в катівські каземати Станіславського гестапо, де тридцять чоловік засудили до розстрілу і розстріляли. Поляків відпустили і нікого не заарештували. До костела і подалися деякі українці, але поляки їх не видали. Ось на яву хитрість гебільської політики німців, але історії відомо багато фкактів, що вони винищували і спалювали польські села. Понад 300 чоловік загинуло від рук фашистів цього дня в Більшовцях. Це трагічна сторінка в історії містечка. Характерно, що фашисти наїжджали автомобілями або танком напротязі більше як тижня щодня, щоб перешкодити поховати по-християнськи замучених, щоб викликати зіткнення з УПА і завершити свою чорну справу над населенням.
В 2009 році минає 65 річчя від тих трагічних днів і нащадки повинні про них знати і шанувати пам'ять про своїх предків. Їх пам'ять вимагає від живих написання книги, де поіменно записати, хто пішов у небуття від фашистських варварів, а також встановити знак пам'яті про ці події. Вже багато свідків тих подій пішли із життя, а хто остався ще в живих має залишити свій літопис спогадів про ті нелюдські і варварські часи. А в церкві населення Більшовців має щорічно в березні відвідати панахиду за упокоєних. В червні 1944 році німці, знаючи, що прийдеться їм відступати, почали спеціальним поїздом взривати рейки і шпали по залізному полотні Лопушня-Галич, а військовополонені розбирали рейки і вздовж штрики їх складали в штабелі. Все це не мало ніякого стратегічного значення для військових операцій, а совєтське командування післало кілька літаків так званих в народі “кукурудзянників”, які освітили місцевість вісячими ракетами і скинули фосфорні бомби не на штабелі заліза, а на стодоли і стайні дев'яти господарств вулиці Підгора (зараз Шевченка), яка розташована паралельно залізничого насипу. Добре що хоч не постраждали людські хати, господарські будови в основному були накриті соломою і вони вмить згоріли.
25 липня 1944 року Червона Армія вигнала з Більшовців фашистських загарбників. Як говорять в народі почався період других совєтів, який тривав до 1991 року, тобто до проголошення незалежності України.
Почалося так зване соціалістичне відродження Більшовців. Ще йде війна, в армію ніхто не хоче йти, бо знають, що вони будуть не навчені, погано озброєні і кинуті, як бандерівці у найважчі бої, з яких мало хто повертався! Червонопаганники, енкаведисти виловлювали мужчин і насильно привозили в Більшовці, тобто в районний центр, затримували їх під вартою, а потім районний військомат відправляв їх у військові фронтові частини.
Два рази командування УПА організовувало збройний напад на Більшовці і звільняло бранців на волю, а також розбивали склади, заготзерно і забирали хліб для своїх потреб, а частину роздавали людям. Все це добро більшовиками заготовлено за рахунок сільськогосподарських контегенів, якими радянська влада обкладала селян-одноосібників. Селяни змушені були здавати зерно, молоко, м'ясо, яйця, шерсть державі. Держава все робила, щоб їх притиснути економічно і заставити насильно записатися в колгоспи. Дякуючи тому, що на західноукраїнських землях ще не було колгоспів, дало можливість спасти в 1947-48 рр. східних братів від голодної смерті, не дали повторитися голодомору 1932-33 років. Хоч за даними вчених істориків на Україні в ці роки від голоду померло понад 800 тисяч чоловік. Певну лепту в допомозі продовольством своїм братам із-за Збруча виконали і мешканці Більшовців, які щоденно приймали понад сто чоловік. І командування УПА в своїх листівках зверталося до галичан не стояти осторонь допомоги продовольством українцям із Східної України та Молдавії.
Радянський тоталітарний режим силовими методами, вивозили в Сибір, обставлення селян непомірними поборами і податками заставило селян-одноосібників подати заяви в колгосп. Так в жовтні 1948 року в Більшовцях, який об'єднав 265 селянських господарств. Так мої земляки попали в радянське кріпацтво, яке давало їм працю від зорі до зорі, а за трудодень грами зерна і копійки грошей.
В Більшовцях працює ЛЙС, а в 1953 році став до ладу харчокомбінат. За допомогою колгоспів створюється “Міжколгоспбуд”, який здійснює в основному будівництво ферм та інших приміщень в колгоспі. Колишнє поміщицьке господарство стає рибгоспом “Більшовці”, організовується виробництво цегли.
Більшовицькі “економічні” досягнення та їх культурно-ідеологічне оброблення мас в інтересах Росії ще більше спонукало людей до думки, що кожний народ повинен мати свою державність, свою незалежність, свій шлях розвитку, бо правду можна знайти серед своїх і в рідній хаті. Із ентузіазмом і ейфорією мої земляки сприйняли Акт про державну незалежність України, яку прийняла Верховна Рада України 24 серпня 1991 року. Я думаю, що мої земляки-краєзнавці допишуть сторінку для Інтернету на тему: “Розвиток Більшовців в незалежній Україні”, а селищна рада та інші організації містечка нададуть вам відповідний фактологічний матеріал для цієї теми, бажаю ілюструвати його фотографіями та документами.
Для мене Більшовці — це моя маленька Батьківщина, це моє дитинство, юнацькі і студентські роки, це батьківська криниця, з якої я напився цілющої води, яка мені допомогла служити Україні і примножувати деякі сторінки із знань рідної історії, якій я буду віддано служити до кінця своїх днів. В Більшовцях, в її школі я знайшов молоду вчительку Лебідь Зінаїду Петрівну і поєднав з нею свою долю. Ми поруч вже йдемо 55-й рік. Я горджуся своїми Більшовцями, люблю людей мені знайомих і тих, що поселилися тут із різних сіл і всім вам зичу здоров'я, людського щастя, творчих злетів і матеріальних достатків. Ми цього варті! Любіть Україну і її вірно служіть!

Колишній житель Більшовців,
історик Белей Денис Іванович