На головну
Про село Історія Гостьова Фото Повідомлення


Толока в Медведівці більше...

Вертеп 2011рік більше...

23 липня відбулася екскурсія в Гошівський монастир більше...

Вручення форми футбольні команді с.Чесники більше...

За кошти проекту на базі сільської бібліотеки буде створено інформаційний центр. більше...

Енергозберігаючі заходи в Чесниківській ЗОШ 1-2 ступенів ІІ-етап більше...

Історико-краєзнавчий нарис “Чесники — давнє село Опільського краю“ / Роман Коритко і Денис Белей/
 Біла алея /Мар'яна Яворська/
 Поезії /Мар'яна Яворська/

Чесники — давнє село Опільського краю
Чесники — давнє село Опільського краю
Роман Коритко, Денис Белей
 

146-147

як уже сказано, пізніше змінив прізвище на Арсен. У 1997 р. Гривнаку Богдану Семеновичу посмертно присвоєно звання Праведника народів світу і нагороджено спеціальною медаллю і Почесною грамотою. Сам Богдан Гривнак за німців подався в УПА і в 1943 р. загинув у лісі неподалік Чесник під час перестрілки з гестапівцями. Надавали прихисток Борису Аксельроду (Арсену) його близький знайомий Іван Кик з Пукова, який вчителював у Мелні. У нього деякий час перебував Борис Арсен. Всі вони і Богдан Гривнак, і Іван Кик, і його дружина, і її брат, рятуючи його життя, ризикували власним, бо добре розуміли, що німці, якби дізналися ким насправді є юнак, що видає себе за Богдана Гривнака, всіх би розстріляли. Збігаючи наперед, сповістимо, що у Пукові, в дворі Івана Кика була криївка, в якій з осені 1944 р. до весни 1945 р. переховувався зі своїми охоронцями головнокомандувач УПА Роман Шухевич.
Зрештою не видав Бориса Аксельрода заступник начальника Рогатинської повітової української поліції Степан Шеремета, що походив з Чесник. Коли до нього привели затриманого і переляканого юнака, той нічого не питав, тільки довго і уважно його розглядав. А потім вивів у двір, де була поліцейська конюшня, і тихо наказав: "Марш на сіно, а згодом зникнеш". Так воно й сталося. Після того, як закінчилася розстрільна акція, він через два дні без слів випустив Бориса Аксельрода. Ось що з цього приводу той записав у своїй книжці: "Степан Шеремета був ровесником мого покійного батька, разом з ним воював під час Першої світової війни в Італії, на ріці По. У Чесниках був господарем середньої руки і продовжував з батьком підтримувати добрі відносини. Мабуть він із сином були підпільними членами ОУН і в зв`язку з тим його покликали на цю посаду. Начальником поліції на той час був Євген Бачинський, родом із села Черче Рогатинського повіту, син місцевого священика греко-католицької церкви. Разом з ними в українській поліції служили ще такі чесниківчани: Шеремета Василь Григорович, і Томаєр Степан Фрідріхович. Степан Шеремета разом з родиною, як й інші поліцаї, втік з нацистами на Захід. Але добра пам`ять про нього зійде зі мною в могилу". Від себе додамо, що Степан Шеремета був також вояком УГА, у 1919—1920-их роках воював за побудову української держави. Принагідно повідомимо, що в українській поліції за німців також служила вчителька з Чесниківської школи, уродженка Пукова, Бандура Оксана Степанівна, 1921 р. Після війни її арештували і засудили...
У ті страшні для євреїв роки, коли Гітлєр нищив їх, вони притулок знаходили у багатьох українських родинах. Навіть лікар Григорій Дмитрів, колишній радикал і голова повітової "Просвіти" у Рогатині, що зазнав за перших совітів чимало зла від євреїв Бонена і Камерлінга, які робили на нього доноси до НКВД, врятува 12-річну єврейську дівчину Двору. її назвали Даркою, навчили, як повинна себе поводити. Деякий час дівчина перебувала у їхній хаті, в селі Черчу, а потім дружина її вивезла у більш безпечне місце. Дарка, себто Двора, дочекалася приходу у 1944 р. Червоноїї армії. Такі випадки були непоодинокі...
Незважаючи на те, що німці всіляко затискували українську культуру, навіть заборонили "Просвіту", закрили повітову газету "Рогатин-ське слово", все таки сільська інтелігенція зробила багато корисного для свого народу. Зокрема організувала навчання дітей. Чесниківська школа, що працювала досить успішно, завдячує ентузіазму тодішньому директору, чи як його називали, управителю Юліану Лисяку. Він очо¬лював школу з 1941 р. до літа 1944 р. Себто до того часу, поки через наближення фронту навчання в школі довелося припинити. Особисто Юліан Лисяк викладав українську мову і літературу. Старожили ще досі про нього згадують теплими словами. Ось що про нього розповів його вихованець Гривнак Северин Михайлович: "Юліан Лисяк був вимогливим учителем, любив дисципліну. Цікаво і доступно доносив учням свій предмет. Часто повторював нам, селянським дітям: "Щоб ми добилися своєї держави, нам треба бути освіченими людьми"".
Тепер спогади Шеремети Богдана Миколайовича: "Професор Лисяк, а так тоді на селі називали вчителів, дуже любив літературу, особливо знав твори Тараса Шевченка і намагався ту любов донести до наших сердець. Ми, учні, завдячуючи йому, зачитувалися "Кобзарем", а на уроки літератури йшли, як на свято. Він палко любив Україну і хотів бачити її незалежною".
Крім шкільної праці, Юліан Лисяк допомагав у читальні, виступив перед жителями села з лекціями на політичні теми, хоч це й