На головну
Про село Історія Гостьова Фото Повідомлення


Толока в Медведівці більше...

Вертеп 2011рік більше...

23 липня відбулася екскурсія в Гошівський монастир більше...

Вручення форми футбольні команді с.Чесники більше...

За кошти проекту на базі сільської бібліотеки буде створено інформаційний центр. більше...

Енергозберігаючі заходи в Чесниківській ЗОШ 1-2 ступенів ІІ-етап більше...

Історико-краєзнавчий нарис “Чесники — давнє село Опільського краю“ / Роман Коритко і Денис Белей/
 Біла алея /Мар'яна Яворська/
 Поезії /Мар'яна Яворська/

Чесники — давнє село Опільського краю
Чесники — давнє село Опільського краю
Роман Коритко, Денис Белей
 

144-145

Пахолок СтепанМиколайович   
Язловецький Федір

Для того, щоб баудінстів було видно здалеку, їх одягали у сині робочі костюми і це якоюсь мірою унеможливлювало їхню втечу, допомагало поліцаям пильніше стерегти невільників. Знаряддям праці служили шуфлі, ломи, молоти, свердла, сокири тощо. Влітку пере/і, роботою мусили роздягатися до трусів. Хлопці з Чесник працювали в Бережанах, Тернополі, найбільше в Потуторах. Молоді хлопці хотіли їсти, а годували їх дуже слабо — два рази в день, обмаль давали хліба. Ось і тому в той час виникла співанка: "У баудінсті добра зупа, дві картоплі, одна крупа, а фасоля як знайдеться, то у роті затрясеться!``
Але як не стерегли поліцаї хлопців, дехто з них таки зумів чкурнути, хоч й знав, що не дай Боже впіймають, жорстокої кари не  минути. Із чесниківчан дременути на волю пощастило Василю Козію і Степану Пахолку. За ними довно шукали, не раз посеред ночі поліцаї вривалися до їхніх домівок, але хлопці виявилися невловимими. Згодом Степан Пахолок став вояком УПА, відбув 10-річне ув`язнення повернувся додому і донедавна прживав у рідному селі, поки не упокоївся Василь Козій за часів колгоспу призначався бригадиром рільничої бригади, відтак завфермою. Уже помер. А Василь Шеремета обирався головою сільради, деякий час трудився завідуючим складом у колгоспі Він теж уже покійний.
Тим часом німці розпочали акцію масового знищення єврейського населення. З цією метою влітку 1942 р. у Рогатині гестапо виділило територію нід так зване гетто, яке обгородили парканом і зігнали туди всіх жидів міста і сіл повіту, у тому числі й з Чесник. Н;і перших порах жиди в ґетто мали свою управу — Юденрат (Раду) і поліцію озброєну палицями. На території ґетто їм дозволялося ходити скрізь, але для виходу у місто потрібно було мати спеціальну перепустку. У ґетто був свій шпиталь, лікарі харчі одержували на картки, причому дуже у мізерній кількості, тому всі голодували. Про все те пише Борис Арсен у книзі "Моя гірка правда. Я і холокост". Отже маємо свідчення живого свідка про трагічні для єврейського народу часи. Страшно уявити, що думали нещасні люди, усвідомлюючи, що нині або завтра їх розстріляють. Ні плакати, ні голосити вже більше не могли.Тікати? Куди? На кожному кроці їх підстерігала небезпека. Про їхні психологічні відчуття автор описав так: "Що мені закарбувалося в пам`яті...так це відсутність плачу, сліз, голосіння і всього іншого, що могло б бути в іншому часі і в іншій обстановці. Всі були мовчазні, зосереджені, а в очах приреченість, байдужість до навколишнього. Цей стан проявлявся у практичних діях моєї родини..."
Після того, як родину Аскельрода попередили, щоб вона забиралася до Рогатина, її голова повантажив воза, прив`язав до нього дві корови, посадив дружину з дітьми і вирушив у дорогу. У Пукові мав розмову з війтом Бандурою. Той похитав головою і сказав співбесідникові, що даром везе до Рогатина з собою добро, німці все одно відберть. Він, як у воду дивився...
Невдовзі німці розпочали тотальне знищення єврейського населення. Жахливе то було видовище. Нещасних виганяли за місто, у гнилище неподалік старої лікарні, де вже були викопані ями, через які перекинули дошку. Люди разом з дітьми змушені були ступати на дошку. Коли доходили до середини, лунали автоматні постріли і всі падали у яму. І вбиті, і поранені, і навіть такі, яких ще не зачепила куля. Після того, як яма заповнювалася людьми, окрема група євреїв змушена була засипати її глиною. Очевидці розповідали, що засипана землею яма ще довго рухалася, бо там душилися люди.
Німці розстріляли з рогатинськими євреями і євреїв з Чесник, у тому числі родину Аксельрода: батька автора книжки, його маму, брата і сестру. Йому, Борисові Арсену на той час ще Аксельроду, пощастило уникнути смерті. Допоміг йому юнак з Чесник, учитель за професією Богдан Гривнак. Передбачаючи, яка доля чекає на його ровесника єврея Бориса, він сам запропонував свою допомогу. Розмова між ними була короткою. Богдан запитав Бориса, чи згоден він тимчасово стати українцем? Якщо так, то він передасть йому свою греко-католицьку метрику, а собі дістане її копію. Також допоможе освоїтися з новою роллю, навчить, як себе поводити аби не викликати до себе жодної підозри. Приголомшений Борис тільки спитав, чи Богдан уявлає собі відповідальність за дійснення такої пропозиції. Той лише махнув рукою, мовляв усвідомлює добре. Таким чином юнак з Чесник Богдан Гривнак урятував життя Борису Аксельроду, котрий,