На головну
Про село Історія Гостьова Фото Повідомлення


Толока в Медведівці більше...

Вертеп 2011рік більше...

23 липня відбулася екскурсія в Гошівський монастир більше...

Вручення форми футбольні команді с.Чесники більше...

За кошти проекту на базі сільської бібліотеки буде створено інформаційний центр. більше...

Енергозберігаючі заходи в Чесниківській ЗОШ 1-2 ступенів ІІ-етап більше...

Історико-краєзнавчий нарис “Чесники — давнє село Опільського краю“ / Роман Коритко і Денис Белей/
 Біла алея /Мар'яна Яворська/
 Поезії /Мар'яна Яворська/

Чесники — давнє село Опільського краю
Чесники — давнє село Опільського краю
Роман Коритко, Денис Белей
 

ст. 138-139

здавалися в полон, не бажаючи воювати за злочинний сталінський режим. На хвилі масового національного піднесення ЗО червня 1941 р. у Львові на Ринковій площі Ярослав Отецько від імені ОУН бандерівського спрямування проголосив акт Української державності. Було сформовано український уряд на чолі з прем`єром Ярославом Стецьком. У повітах та великих містах Галичини повстали відповідні місцеві уряди. Великою хибою українського підпілля було те, що воно, повіривши німцям, повністю розконспірувалося і незабаром гестапо змогло арештувати весь його провід. Першим зазнав арешту уряд Ярослава Стецька. Його і міністрів гестапо відправило до концтабору. Така ж доля спіткала провідника ОУН Степана Бандеру.
У Галичині творилося щось немислиме. У Львові проводилися повальні арешти, а по містах Галичини ще продовжувалося проголошення Української держави. Таке трапилося у Станіславі, коли уряд Я. Стецька вже томився у неволі, а кілька міністрів було навіть розстріляно.
На центральній площі Станіслава 12 липня 1941 р. відбулося святочне зібрання народу в честь проголошення незалежності України. Службу Божу відправив єпископ Кир Григорій Хомишин. Перед людьми з промовами виступили голова Обласного правління Ілля Сем`янчук і представник ОУН Богдан Рибчук. Це трапилося тому, що Станіслав у перші дні війни зайняли союзники німців мадяри і відомості про арешт уряду Я. Стецька ще не поступили. Але вже з початком серпня мадяри забралися геть і Станіслав потрапив під німецьке правління, губернатори Станіславова Гітлєр назначив д-ра Ляша.
У Рогатині теж було створено Українську повітову управу, яку очолив священик з Потока о. Денис Теліщук. Членами управи стали: Володимир Грицай, Степан Пилат, Мирослав Стрийський, Євген Водонос, Василь Ратич, Василь Кривоус і двоє черчан — Євген Бачинський і Петро Бігус. Маємо інформацію, що під час організації повітової ради в Рогатині був брат Степана Бандери Василь, званий Васильком. Про це записав у своїх спогадах Василь Яшан у книзі "Під Брунатним чоботом". Автор книжки тоді був у Рогатині разом з Василем Бандерою. З ними приїхав також член Станіславського проводу ОУН Богдан Рибчук. З німецького боку керівниками повіту стали крайсгаутман Ганс Адольф Ассбах і комісар Кохель.
Поки німці приглядалися до повітових управ, українці намагалися робити свою справу. У Станіславові почала виходити україномовна газета "Станіславське слово", яку редагував Осип Бондарович, а в Рогатині "Рогатинське слово". Її редактором був учитель гімназії, письменник Микола Угрин-Безгрішинй. Газета на своїх сторінках публікувала матеріали, в яких мовилося про будівництво вільної Української Держави. Не раз газетні статті закликали рогатинців брати активну участь у державо-творчій роботі. Лунали заклики, аби у всіх селян відновлювалося просвітньо-кооперативне життя. У ч. 6 газети з цього приводу було надруковано заклик до своїх земляків Василя Сухоребського із Чесник. Він писав: "Перед нами в цей великий історичний час нове завдання: Відбудова Української Держави! Будьмо на все приготовані. Не шкодуйте своїх молодечих сил. У чімося самі і помагаймо іншим у науці. Мусимо стати свідомими і активними членами української нації... Прийдешність наша".
Перш ніж продовжити розповідь про Чесники під німецькою окупацією, мусимо торкнутися одного болючого у нашій історії факту, який приніс українському народові і його національно-визвольній боротьбі чимало горя. Мова про розкол Організації Українських Націоналістів, яка практично сталася у 1940 р. До того єдина ОУН розділилася на два по суті ворогуючі табори: один, що залишився під керівництвом "Проводу Українських Націоналістів" (ПУН) на чолі з головою, полковником Андрієм Мельником і другий "Революційний Провід Організації Українських Націоналістів" (ОУНр) на чолі зі Степаном Бандерою. Обидва табори змагалися між собою за право очолювати підпільний рух в Україні, відмовлялися від порозуміння, а не раз поборювали один одного. Все це якраз було в інтересах українських поневолювачів, у першу чергу сталінського Радянського Союзу і гітлерівської Німеччини.
Якщо для ПУН створення РП ОУН вважалося диверсією і бунтом Степана Бандери, то ОУН бандерівського спрямування знаходили самооправдання моральним узаконенням у нагальній потребі очистити ОУН від нереволюційних і опортуністичних елементів, які бояться піднімати український народ на боротьбу за своє визволення.
Давати якусь оцінку розколу ОУН у нашій книжці недоречно, можемо сказати єдине, що це був розбрат перед великою боротьбою