На головну
Про село Історія Гостьова Фото Повідомлення


Толока в Медведівці більше...

Вертеп 2011рік більше...

23 липня відбулася екскурсія в Гошівський монастир більше...

Вручення форми футбольні команді с.Чесники більше...

За кошти проекту на базі сільської бібліотеки буде створено інформаційний центр. більше...

Енергозберігаючі заходи в Чесниківській ЗОШ 1-2 ступенів ІІ-етап більше...

Історико-краєзнавчий нарис “Чесники — давнє село Опільського краю“ / Роман Коритко і Денис Белей/
 Біла алея /Мар'яна Яворська/
 Поезії /Мар'яна Яворська/

Чесники — давнє село Опільського краю
Чесники — давнє село Опільського краю
Роман Коритко, Денис Белей
 

ст. 134-136

могли звикнути і називали свій культурний центр читальнею. З клубами влада пов`язувала не лише культурно-масову працю, але й підготовку кадрів для колгоспного виробництва. Таке питання спеціально розглядалося на бюро райкому партії 15 березня 1941 р. Чомусь доповідав не завідуючий відділом пропаганди та агітації райкому партії, а завідувач райвно Ляпота Олександр Миколайович. Про Чесниківський клуб було сказано, що він добре працює, що його драмгурток включено облоргкомісією до другого туру районного перегляду театральної самодіяльності. При клубі постійно читалися лекції на політичні теми, було названо їх цифру - одинадцять. У зв`язку з тим, у клубі райком запланував провести 20-денний семінар агітаторів, керівником затверджено завідуючого відділом райкому партії Сподинця Аазаря, по батькові чи то Абрамовича, чи Ананійовича. Разом з тим було зобов`язано керівництво колгоспу відправити на семінар двох бригадирів і 6 ланкових, які повинні підготуватися до весняно-посівної кампанії.
Оскільки не всі господарі відразу погодилися написати заяви до колгоспу, то радянська влада взяла на озброєння насильницькі методи, аби добитися повної колективізації всіх господарств у селі. Вперто відмовлялися від колгоспу середняки і багатші люди, тому їх почали залякувати вивозом на Сибір. Серед тих, хто не хотів вступати до колгоспу, належав Семен Аксельрод, що мешкав з родиною на хуторі Малий Міст і по суті був найбагатшим господарем у Чесниках. Організатори колгоспу обізвали його кулаком і пообіцяли відправити на білі ведмеді. Безсумнівно, що вони б виконали свою обіцянку, бо незабаром уже розпочався процес вивозу галичан до Сибіру, але їм забракло часу: вже у червні 1941 р. розпочалася німецько-радянська війна. Проте війна хоч й урятула сім`ю Аксельрода від депортації до гаспидської сибірської землі, принесла для неї ще трагічнішу долю... Ще в 1940 р. радянська влада наочно продемонструвала свою справжню суть, доказавши на практиці, що нехтує будь-якими демократичними засадами, що не може існувати без репресій, без депортацій людей до Сибіру. В районі почалися арешти. За ґрати кидали членів ОУН, представників різних політичних партій, простих далеких від політики селян. Районне енкаведе склало список людей, яких необхідно було депортувати до Сибіру. Потрапили до того списку й мешканці Чесник. Першу родину з села вивезли в лютому 1940 р. Голова багатодітної сім`ї Томаєр Семен Фрідріхович у минулому працював лісником у пана Мелінського, плекав ліс, підтримував життєдайність природи. Власне у тому була його основна вина перед радянською владою. Якось дико і неймовірно звучить така причина, через яку сім`я опинилася у Сибіру. У родині Томаєрів зростало восьмеро дітей — три сини і п`ять дочок: Василь, Марія, Степанія, Анна, Євгенія, Петро, Степан, Ольга. І всі вони зазнали нелюдських знущань. Про те, як вивозили родину до Сибіру, згодом розповіла дочка Семена Євгенія Томаєр. 9 лютого 1940 р. до хати Томаєрів уночі вдерлася група енкаведистів, з ними прибув голова сільради Федір Яновський. Почувся наказ — негайно збиратися у далеку дорогу. Ось як згадувала ту нещасливу ніч Євгенія Томаєр: "Я добре пам`ятаю ту злощасну ніч. Десь за годину до того, як мали явитися енкаведисти, батько вніс до хати новонароджене теля (був такий селянський звичай). А відтак батько й мати зібрали нас, дітей, взяли деякі пожитки і всадовилися на віз, який чекав біля хати. Доїхали до Рогатина і звернули на залізничну станцію. Тоді батько сказав: "Діти, нас вивозять. Просімо Божої ласки і опіки..."
Посадили в товарні вагони. В Рогатині поїзд стояв два дні. родичів до нас не допускали. А 2 березня ми прибули в Свердловську область Тошманський район, у Камешелівський лісгосп. Поселили нас у бараки, а 5 березня шістьох прцездатних членів родини погнали на роботу. Одні працювали на лісорорзробках, другі — шпалозаводі, а треті готували кріплення для шахт. На нас дивилися як на людей другого сорту, як на недостойних, як на злочинців. Працювали з шостої ранку  до шостої вечора. Давали годину на обід. Заробляли мало.
Тут нас застала війна. Жити стало ще важче, погіршали умови праці. Недивлячись на те, що нас вивезли, брата Петра забрали в армію, він став танкістом. У боях за Крим, у 1943 р. загинув. У 1944 р., коли німці залишили українські землі, нам дозволили поселитися в Херсонській області. Ми переїхали в Бериславський район, у колгосп "Красний маяк". Разом ми там проживали до 1948 р., поки не дістали дозволу повернутися додому. Але кілька членів родини залишилися в Херсонській області, а решта восени 1946 р. приїхали у Чесники."
У 1949 р. Євгенія Томаєр вийшла заміж за столяра Росоловського Степана Семеновича і народила двоє дітей — сина Северина і доньку Катерину. Весь час працювала у колгоспі. Та горе її не минуло: передчасно помер чоловік і син Северин. Вона живе у родині дочки Катерини разом з внуками і правнуками. З великої родини Томаєрів з-поміж восьми братів і сестер Євгенія Томаєр, що народилася в 1919 р., залишилася одна...
У 1940 р. до Казахстану з Чесник вивезли також Вітковича Степана Івановича з синами Богданом та Володимиром і заарештували Гривнака Федора Ільковича, Шеремету Степана Васильовича. Що з ними сталося ~ невідомо. Тільки про Степана Шеремету знаємо, що його засудили і відправили до Куйбишевської тюрми. Крім того, жодних відомостей.
Також було заарештовано Грицканюк Дарію Іванівну, 1890 року народження, просту малописьменну селянку. Про її долю знаємо трохи більше. її арештували 27 лютого 1940 р., коли їй вже було 50 років. Звинувачення їй висунули традиційне: проводила антирадянську пропаганду. Можливо щось десь сказала непоштиве на адресу радянської влади. Приміром, тоді між селянами побутувало таке прислів`я: ні коровки, ні  свині тільки Сталін на стіні. Так говорили ті, що записалися до колгоспу. Дарію Грицканюк 6 квітня 1940 р.
Станіславський обласний суд засудив на 5 років позбавлення волі та 2 роки пораження в правах.