На головну
Про село Історія Гостьова Фото Повідомлення


Толока в Медведівці більше...

Вертеп 2011рік більше...

23 липня відбулася екскурсія в Гошівський монастир більше...

Вручення форми футбольні команді с.Чесники більше...

За кошти проекту на базі сільської бібліотеки буде створено інформаційний центр. більше...

Енергозберігаючі заходи в Чесниківській ЗОШ 1-2 ступенів ІІ-етап більше...

Історико-краєзнавчий нарис “Чесники — давнє село Опільського краю“ / Роман Коритко і Денис Белей/
 Біла алея /Мар'яна Яворська/
 Поезії /Мар'яна Яворська/

Чесники — давнє село Опільського краю
Чесники — давнє село Опільського краю
Роман Коритко, Денис Белей
 

ст. 130-131

соціально-економічних та культурно-просвітних організацій, що гуртували українців і виховували в них національну свідомість. Було заборонено всі політичні партії, громадсько-культурницькі товариства, промислово-торгові і кооперативні союзи, читальню "Просвіта", понад 80 українських видавництв. Більшовиків лякав український дух у Галичині і можливість його впливу на Радянську Україну, на її заляканих сталінськими репресіями та голодоморами людей. Такі дії нової влади, що називала себе визвольною, багатьох її прихильників попросту шокувала. Не всі хотіли вірити у те, що чинилося, гадали, що таке трапилося через непорозуміння і надалі все буде, добре, як про тс галасувала комуністична ідеологія.
Коротка інформація про радянську владу на Рогатинщині у 1939—1941 роках. Після того, як утік польський повітовий староста Янецький, замість нього до приходу з-за Збруча більшовиків у Рогатині діяла так звана Тимчасова управа, до якої ввійшли: Іван Поритко, Дмитро Хоптяк, директори Окружного союзу українських кооператив, лікар Григорій Дмитрів, черчанин за походженням, голова повітової філії "Просвіти", поляк Жичинський і адвокат, єврей Самуель Гольдшляг. Очолив управу уродженець села Княгиничі, один з лідерів УНДО Іван Поритко. Для забезпечення порядку було створено поліційний відділ під орудою старшини австрійської армії Степана Пилата. Практично Тимчасова управа не встигла приступити до виконання своїх обов`язків, бо вже 19 вересня 1939 р. у Рогатині появилися перші загони Червоної армії.
А наступного дня військовий комендант Рогатина майор Фішбейн розпустив Тимчасову управу і організував повітревком з трьох членів: начальника енкеведе, росіянина Григор`єва, поляка Стаха Товарницького, який не раз за свої прорадянські погляди сидів за Польщі у тюрмі, і лікаря Григорія Дмитріва. Постійні органи влади сформувалися після Народних зборів, які відбулися у Львові в оперному театрі і офіційно проголосили про возз`єднання західних областей України з Радянською Україною в єдину державу УРСР, невід`ємну республіку у складі СРСР. Першим секретарем райкому партії стан українець Денис Іванович Мазуленко з початковою освітою, посаду голови райвиконкому зайняв зросійщений українець Микола Лукич Алейніков (Олійник) з неповною середньою освітою, міську раду очолив єврей Ізраїль Абрамович Топольський, райком комсомолу — єврей з українським прізвищем Шевченко, якого невдовзі замінив українець Іван Денисович Подолянко. Григор`єв залишився начальником НКВД. Районним відділом освіти завідував Олександр Миколайович Ляпота, а банком керував Арсеній Григорович Головатий. В кінці 1939 р. почала виходити районна газета "Червона Зірка", але з початком 1940 р. вона змінила назву на "Більшовицьку пермогу". Головним редактором газети був Епіфан Андрійович Хижняк, а прокурором його однофамілець Павло Михайлович Хижняк. Власне названі керівники й вершили судьбу всіх рогатинців. Як вершили, тепер уже відомо всім. Ми теж трохи згодом торкнемося цієї трагічної теми...
Що стосується місцевих керівних кадрів, то їх було лише кілька. Найповажнішу посаду зайняла черчанка Ганна Григорівна Гоголь — сіла у крісло заступника голови виконкому районної ради, крім того її обрали депутатом Верховної Ради УРСР. Єврей з Жовчова Камерлінг Вольф Мошкович, 1911 р.н., став секретарем районного народного суду.
У 1940 - 1941 роках групу чесниківчан мобілізували до Червоної армії, зокрема Гривнака Михайла Дмитровича, Маланчука Михайла Остаповича, Романіва Василя Дмитровича, Росоловського Василя Дмитровича, Цимбалістого Миколу Семеновича і Шулевського Василя Андрійовича.
Всі вони зазнали чимало горя і доля у кожного склалася по-своєму. Так Микола Цимбалістий перед призовом одружився, а вже через місяць змушений був попрощатися з дружиною. Додому не повернувся. Ходили розмови, що після війни проживав у Барнаулі. Василь Росоловський навпаки мав щастя проживати у рідному селі, працював завідувачем ферми у колгоспі. Помер 20 лютого 2000 р., він залишив свої спогади. Процитуймо їх: "У 1941 р. трирічників, тобто тих юнаків, що народилися в 1917—1918—1919 роках, мобілізували до Червоної армії. Я потрапив у військову частину "2882", що дислокувалася в місті Охтирка Сумської області. Зачислили мене у відділ розвідки. Війну з Німеччиною зустрів у Білорусії. І відразу командування, зокрема військові комісари нам, галичанам, виявили