На головну
Про село Історія Гостьова Фото Повідомлення


Толока в Медведівці більше...

Вертеп 2011рік більше...

23 липня відбулася екскурсія в Гошівський монастир більше...

Вручення форми футбольні команді с.Чесники більше...

За кошти проекту на базі сільської бібліотеки буде створено інформаційний центр. більше...

Енергозберігаючі заходи в Чесниківській ЗОШ 1-2 ступенів ІІ-етап більше...

Історико-краєзнавчий нарис “Чесники — давнє село Опільського краю“ / Роман Коритко і Денис Белей/
 Біла алея /Мар'яна Яворська/
 Поезії /Мар'яна Яворська/

Чесники — давнє село Опільського краю
Чесники — давнє село Опільського краю
Роман Коритко, Денис Белей
 

ст.58-59

читальні вистави, проводив з хлопцями та дівчатами різні релігійні дійства. У 1911 р. Микола Їжак закінчив духовну семінарію і висвятився на священика. Він був першим уродженцем села, який відслужив у місцевій церкві Службу Божу. Перша парафія о. Миколи Їжака була в селі Нижня Липиця. Але вже в 1914 р. він зголосився до Українських Січових Стрільців, з якими пройшов героїчний бойовий шлях. Після Листопадового Чину у Львові і проголошення Західно¬української Народної Республіки став головним духовником при Державному Секретаріаті Військових Справ ЗУНРу. Постійно перебував на фронті з вояками УГА. У 1919 р. о. Микола Їжак у Житомирі захворів на тиф і помер. Там його поховали.
Священик о. Микола Їжак був одружений з дочкою директора місцевої школи Миколи Ромаха Ганною. Подружжя народило двоє дітей — дочку Ганну і сина Романа. Марія Їжак навчалася в Кракові на лікаря, а син поступив до духовної семінарії. Але з приходом у 1939 р. перших совітів обоє стали педагогами, працювали на Сколівщині Львівської області. Роман Їжак навіть був директором школи. Останні свої роки прожили у місті Миколаєві на Львівщині.
У священика ще був малолітній брат Богдан. Від`їжджаючи на війну, о. Микола Їжак поблагословив свого брата і заповів, щоб він вивчився на священика. Богдан їжак виконав заповіт брата, закінчив духовну академію, висвятився на священика і продовжив пастерську діяльність полеглого в роки національно-визвольних змагань брата. До діяльності о. Богдана їжака повернемося трохи згодом...
Гривнакові Олексі Федоровичу пощастило пройти великий бойовий шлях і повернутися додому. Він любив розповідати про свої фронтові будні, зокрема про жорстокий бій з москалями на горі Лисоня неподалік Бережан. Не раз збирав своїх чотирьох синів увечері і вів з ними бесіду. Згодом сини — Василь, Микола, Володимир і Михайло переповідали односельцям те, що чули від батька. Найбільше такими спогадами ділився Василь Гривнак. У його пам`яті закарбувалася розповідь батька про вересневий 1916 р. бій на Лисоні. Найтяжче було 28 вересня, коли москалі, переважаючи чисельно у кілька разів Січових Стрільців, тричі йшли в атаку. Але прорвати лінію оборони не вдавалося. Олекса Гривнак був першим номером кулеметної
 
обслуги разом зі своїми друзями поливав свинцем ворожі лави то в одному, то в іншому місці, бо приходилося бігати туди-сюди в окопі, вибираючи найнебезпечнішу ділянку оборони. Ворожі кулі теж свистіли над головами Січових Стрільців, а потім понеслися гарматні снаряди. Вибухи заслоняли сонце, день перетворювався у ніч. На кожному кроці лежали побиті стрільці, звідусіль доносився стогін поранених. Третій раз москалі пішли у наступ проти стрільців і вже здавалося, що оборонці не витримають тої навальної лави. І в цей фатальний критичний час почувся голос сотника: "Мої дорогі українці, мої побратими, поклянемось, що ми помремо, але москаля не пустимо на гору". І ці слова магнітом пройшли по серцях стрільців, надали їм сил та впертості, і вони в кровавому двобої не здались в цей день ворогові, не відступили. Та сили були нерівні, чимало стрільців загинуло, а скільки потрапило в полон... Урятуватись пощастило не всім. Тому Олекса Гривнак усе життя дякував сотникові, який зумів його з товаришами вивести з оточеної ворогом Лисоні. Брав участь у бою з москалями на горі Лисоня односелець Олекси Гривнака Степан Камінський.
Не повернулися з війни додому січові стрільці з Чесник: Василь Владика, Михайло Васьків, Степан Кордунський, Іван Паньків, Михайло Парута, Федір Шеремета. Вічна їм пам`ять, нехай їх подвиг надихає на боротьбу за волю України молоде покоління чесниківчан.
Вояк УГА Паньків Іван Матвійович брав участь у 1919 р. в боях з поляками за визволення Львова, пройшов бойовий шлях на Велику Україну і загинув під Білою Церквою. А хорунжий Владика Василь Прокопович на українсько-польські війни захворів на тиф і помер у Тернополі.
У 1920 р. від тяжких ран помер хорунжий УСС і УГА Олекса Парута. Його з почестями хоронило все село. На той час Чесники вже окупували поляки, і виступаючі на цвинтарі закликали продовжити справу Олекси Парути і продовжити боротьбу за незалежність України.
На його могилі лаконічні слова: "Тут спочиває хорунжий — борець за волю України Парута Олексій". У наш час, коли на цвинтарі відправляється панахида по померлих, її завжди розпочинають з його могили...